Думки

А чи не повернутися до витоків?

У різноголоссі дискусій щодо майбутнього порядку набуття права на виконання будівельних робіт якось обходиться стороною питання: а у чому, власне, сенс чи необхідність набуття такого права?
Порядок виконання проектних та будівельних робіт, визначений статтею 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», передбачає шість етапів цього процесу:
1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;
2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 зазначеного Закону, її експертизи;
3) затвердження проектної документації;
4) виконання підготовчих та будівельних робіт;
5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів;
6) реєстрація права власності на об’єкт містобудування.

Тільки для одного з вказаних етапів встановлена додаткова процедура набуття права на його виконання. Хоча, щоб розпочати інший любий етап, теж потрібно відповідати деяким умовам. Скажімо, щоб отримати технічні умови, які входять до основних складових вихідних даних, потрібно мати у власності чи користуванні земельну ділянку для забудови. А щоб розпочати проектування, призначений проектувальником ГАП та/або ГІП має мати відповідний кваліфікаційний сертифікат. Можна продовжувати, але у зазначених і багатьох інших випадках учасники будівництва здійснюють відповідні дії без підтвердження права на їх здійснення, керуючись напряму нормами законодавства. При цьому такі дії  належним чином документуються: підписуються відповідальними виконавцями, затверджуються рішеннями установ і організацій.
То чому ж виконання будівельних робіт не може розпочинатися подібним чином? Думається, що може. Якщо відновити деякі з процедур, які існували у минулому сторіччі. А якість будівництва тоді була явно не гіршою.
Звичайне пояснення необхідності набуття права на виконання будівельних робіт це те, що з їх початком будівництво переходить у активну виробничу фазу, отже може мати безпосередній вплив на суспільні інтереси. Логіка, на перший погляд, є. Але ж за справу беруться не пересічні особи, а ліцензовані організації і атестовані фахівці, які добре знають  свою справу. У всякому разі – мають знати.
Трохи з історії і власного досвіду. Якось довелося розглядати звернення інженера технічного нагляду, який просив повідомити перелік об’єктів будівництва, на яких він зазначений як виконавець технічного нагляду. Не смішно, правда,? Доводилося чути і про авторів проектів, які сном-духом не відали про свої творіння і авторський нагляд за ними. Не виключені подібні випадки і після запровадження сертифікації виконробів.



Тому не спроста ще у 2017 році на спільному засіданні Громадської ради при Держархбудінспекції  та Гільдії інженерів технічного нагляду ставилося питання про повернення до системи особистих підписок, яка діяла у період з 1994 по 2000 рік включно на підставі ДБН А.3.1-2-93 "Порядок надання дозволу на  виконання будівельних робіт". Такі підписки давалися виконавцем робіт, працівником технічного нагляду та представником авторського нагляду. Ось одна з них:
У такому форматі те, що зараз називається набуттям права на виконання будівельних робіт, набирає свого істинного призначення, яке зводиться до встановлення підконтрольності об’єкта будівництва і фіксації конкретних виконавців, відповідальних за організацію і виконання будівельних робіт. А не до ревізії розроблення проектної документації та її експертизи, у яких свої «герої». І які, безумовно, мають і будуть перевірені, якщо виникнуть до них конкретні претензії.